Умови формування духовної культури дитини

Мета: ознайомити батьків з особливостями формування духовної культури в дитини дошкільного віку.

 

Як найтоншими засобами впливу на дитячу душу

Є, на мою думку, слово і краса.

В. Сухомлинський

 

Саме духовна культура відкриває широкий погляд на дійсність, здатність встановлювати зв’язки між різними сферами пізнання та духовного досвіду, допомагає цілісності сприйняття та гармонійності світовідчуття.

Томас Манн говорив: «Людина стоїть між ангелом і звірем. Ким вона стане, залежить від виховання». Виховання допомагає людині гармонізувати ці дві могутні сили, навчає опановувати себе, навчає самоконтролю. Ввічливість і краса – засоби досягнення гармонії. Краса безпосередньо впливає на душу і не вимагає роз’яснення.

Гарні манери, ввічливість, краса тісно пов’язані з етичним вихованням дитини. Виховані діти підвищують відчуття батьківської спроможності. Коли батьки чують, що про їхніх дітей говорять як про вихованих, то вони сприймають це як подяку собі. Всім хочеться переживати це почуття, але як отримати таких дітей?

Якщо тільки діти не мають серйозних емоційних розладів, більшість із них платять за добро добром. Грубість піднімає з тайників людської душі низовинні інстинкти. «Відчай і відсутність надії примушують нас поводитися безвідповідально і безтурботно» (Еда ле Шан, дитячий психолог).

«Людина стає моральною калікою, якщо творіння добра для неї таке саме завдання, як вивчити урок. Голос совісті – це внутрішня потреба діяти так, як корисно, необхідно, красиво.

Совість немислима без постійного накопичення в підсвідомості інформації, що несе благородну поведінку людини» (В. Сухомлинський). У дитини повинні бути такі зразки перед очима, а не на слуху.

Часте не «можна»:

а) створює однаково недобру атмосферу для дітей і дорослих;

б) чуючи тільки докори, дитина відчуває, що необов’язково прагнути поводитися краще;

в) «погана» поведінка надійніше привертає повну увагу дорослого, отже, щоб добитися її, немає потреби змінювати поведінку.

Крім того, покарання часто неінформативне: вилаяли, а як правильно вчинити – все одно не знаю, тоді намагатимусь іншого разу це зробити якомога непомітніше.

Що робити?

1. Скоротити кількість «не можна», ретельно продумавши, що присікаєте. Заборони мають бути дуже рідкісними, але завжди незмінними. Не можна те, що небезпечно для життя.

2. Паралельно збільшувати «можна». Для цього: «не помічати» якусь поведінку; вводити альтернативу, запропонувати дитині самій вибрати тип поведінки. («Сам у ванну залізеш чи тебе підсадити?») Хвалити інформативно: схвалювати конкретну дію. Чи швидко дорослий навчиться водити автомобіль, якщо, навчаючи його, постійно говорити приблизно таке: «Ах ти, нетямо, думати треба було головою! Не чіпай, полетить коробка передач! Ти що, не думаєш, що робиш? Не можна! Не так!» тощо.

 

Основні виховні впливи

Неправильно

Правильно

«Скажи спасибі!»

«Спасибі, тітко Олено, за подарунок Васі!»

«Не лізь, бачиш, я розмовляю»

«Дай мені спочатку закінчити те, що говорю татові. Потім і ти зможеш сказати»

«Ти все одно запізнишся або забудеш! Ти дуже повільний!»

«Обід буде готовий о 13.30, зараз 13.00, твої гості будуть через 30 хвилин!»

Нервова система розвивається в тому напрямку, у якому ми її вправляємо. Проповіді і повчання призводять тільки до розумової нудьги. Власний приклад дорослих – краще навчання для дитини.

Отже, створення умов для виховання духовної культури дитини допоможе їй знайти, підтримати, розвинути в собі Людину і закласти в неї механізми самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, самозахисту, самовиховання тощо, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу і гідного людського життя, для діалогічної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

 

Два значення виховання

 

Спеціально організовані

виховні зусилля

Сукупність відносин,

які оточують дитину

1. Похвала – це інформація. Рекомендується скорочувати неінформативні зауваження, серед яких багато не «можна». Проте необережна, нерозумна похвала викликає не любов, а заздрість. Важливо розвивати у дитини відчуття власної гідності, гордість, сміливість.

2. Формування корисних звичок, спираючись на потреби дитини. Прагнення того, щоб звичка стала потребою.

3. Правильна орієнтація в етичних цінностях можлива за допомогою літератури, живопису, музики.

4. Турбота про інших (цінність праці, часу, благородство вчинку тощо).

5. Прагнути зменшувати розрив
між власними вчинками
і словами під час виховання дитини.

1. Внутрішня культура дорослого тісно пов’язана з культурою суспільства загалом.

Дорослі є для дітей прикладом. Більшість дітей захоплюються нами, дорослими, і поважають нас. У решті-решт кінцем вони хочуть бути схожими на нас. Але в той же час дорослі не мають права забороняти дітям бути дітьми.

2. Зусилля дорослих мають бути щоденними, вправляти їх у дотриманні необхідного (подякувати за обід, побажати смачного, подати пальто, перепросити тощо).

3. Хороші манери передбачають взаємність. Іноді ми самі не розуміємо, наскільки неввічливі з дітьми, наскільки непривабливий наш побут, наше мовлення. Дорослі мають пам’ятати про відповідальність перед усіма дітьми і показувати приклад етичних відносин і ввічливої поведінки в транспорті, у магазині тощо